Стаття “Врятувати рядового мажоритарника від “гречкосійства” за авторства засновника платформи Сікора HUB – Центр громадського представництва Івана СІКОРИ вийшла на сторінках провідної української газети “Дзеркало тижня”.  Стаття про те, як кандидатам по мажоритарних округах і майбутнім нардепам-мажоритарникам, врятуватися від спокус “гречкосійства”. Про пріоритети депутатів та чи можна щось зробити з поганою “депутатською” субвенцією, а головне, про три кроки на шляху до нової політичної культури оцінювання мажоритарника читайте: https://bit.ly/2NGLi2X                                                                                                                                  

Рецептів порятунку багато, але, як показує практика, більшість із них не працюють. І на те є вагомі причини, — передусім голоси мажоритарників є важливими під час принципових голосувань у парламенті. Надії ж на відмову від мажоритарки, принаймні найближчим часом, є більше деклараціями намірів. Та й, зрештою, навіть відмова навряд чи дасть змогу викорінити таке явище, як “мотивація добрих справ” депутатів коштом держбюджету (через “депутатську” субвенцію на соціально-економічний розвиток окремих територій) або шляхом бездіяльності чи імітації діяльності депутатом щодо важливих для виборців місцевих проблем.

Навіть лінивий мажоритарник переважно не уникає спокуси “засіяти гречкою” округ за кошти держбюджету. А що вже казати про активних! Однак порятунок від “гречкосійства” існує! Перспективними є поступові кроки на шляху порятунку мажоритарників через підвищення прозорості та обґрунтованості їх “порядків денних” у розрізі округів,формування у виборців культури оцінювання того, що має робити нардеп на виборчому окрузі, а що — депутат місцевої ради. Кроком на шляху до формування такої політичної культури може стати нова ініціатива громадян “За прозорі та обґрунтовані “порядки денні” депутатів-мажоритарників”.

Питання пріоритетів залишається відкритим

У Києві часто “втомлюються” мости та шляхопроводи (Шулявський, на Осокорках, міст метро тощо, термін “втомлений міст” належить меру Києва В.Кличку). Наслідки цієї “втоми” іноді падають на автомобілі, які проїжджають під мостами. І добре, що досі немає людських жертв. Очевидно, що, окрім капітального ремонту мостів, є й інші потреби, як то ремонт доріг, шкіл, дитсадочків, комунікацій тепло-, водопостачання та водовідведення, благоустрій парків, скверів і прибудинкових територій, і не лише. Але є одне але. Пропіарити банальний капітальний ремонт мосту непросто, а от з об’єктами благоустрою чи ремонтами у під’їздах — набагато легше з погляду “продажу” виборцям. Це часто й впливає на формування пріоритетів як міської влади, так і нардепів-мажоритарників.

Як показує практика визначення пріоритетів у столиці, на протиаварійний ремонт мосту на Осокорках у Києві у 2018 р. грошей не вистачило, але їх вистачило на інші пріоритети, як то благоустрій парків чи встановлення нового освітлення. І подібна ситуація не лише у Києві. Набагато легше пропіарити пролобійовані кошти з держбюджету на фонтани, сквери, дитячі майданчики, купівлю комп’ютерів для школи або ремонт туалетів у школах і на встановлення “лежачих” поліцейських” у рамках “депутатської” субвенції. Але чи цим має займатися нардеп-мажоритарник? Опоненти скажуть: але ж виборці звертаються, і коштів у місцевих бюджетах бракує! Чому б депутату не проявити ініціативу та відповідним чином її пропагувати, та ще й долучивши до цього процесу однопартійців із числа місцевих депутатів?

А може, варто звернути увагу наважливі інфраструктурні проєкти на території округу, які мають зменшувати соціально-економічні диспропорції у розвитку територій і створюватимуть робочі місця? Також чому б не відповісти на запитання, як пролобійовані кошти “депутатської” субвенції впливають на збільшення надходжень місцевих бюджетів від сплати ПДФО, або який вплив мали реалізовані за підтримки нардепа проєкти щодо якості та вартості послуг з постачання тепла, води та газу, або наскільки підвищилася задоволеність жителів міста станом доріг, наскільки зменшилася аварійність та підвищилася безпека на дорогах через покращення їх стану? І, зрештою, чи не стануть усі ці державні інвестиції закопуванням грошей у пісок через те, що немає роботи у місті, та всі вони залишаться лише гарним фасадом при тому, що люди будуть продовжувати шукати кращої долі у великих містах чи за кордоном? Тож питання пріоритетів нардепів на округах залишається часто відкритим.

А чи можна щось зробити з поганою “депутатською” субвенцією?

Попри фіскальну децентралізацію, досі маємо високу залежність місцевих бюджетів від трансфертів з держбюджету, а особливо коли питання стосується капітальних видатків. Така ситуація змушує місцеву владу шукати “плече” в особі депутатів парламенту, чи то мажоритарників, чи то “закріплених” політичною силою за округом чи областю, або ж з боку ОДА та депутатів обласної ради. Особливо гострим є питання капітальних вкладень у великі інфраструктурні об’єкти. І тут, очевидно, важко обійтися без залучення коштів з держбюджету. Так ми переважно виходимо на дві основні субвенції на капітальні видатки — “депутатську” та Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). З останньою ситуація більш-менш зрозуміла та прозора, але стверджувати, що ДФРР є досконалим механізмом розподілу держкоштів, навряд чи варто. Це й відсутність критеріїв відбору членів регіональних конкурсних комісій і їх відповідальності за прийняті рішення, тиск на “своїх” членів конкурсних комісій з боку нардепів і депутатів місцевих рад, брак прозорості процесу відбору проєктів та інформації про стан їх виконання та впливу на вирішення проблем. Але порівняно з ДФРР “депутатська” субвенція — просто рай для лобіювання, причому переважно тіньового лобіювання з боку нардепів-мажоритарників.

Головним розпорядником”депутатської” субвенції є Міністерство фінансів України. При Мінфіні працює Комісія для підготовки пропозицій щодо розподілу субвенції. На підставі її рішення Мінфін подає уряду для затвердження пропозиції щодо розподілу субвенцій. У 2016–2018 рр. Кабміном був здійснений розподіл майже 12 млрд грн, і на 2019 р. держбюджетом передбачено 5 млрд грн”депутатської” субвенції, з яких уже розподілили більш як 2 млрд.

Серед факторів, які стимулюють “гречкосійський” депутатський лобізм у рамках “депутатської” субвенції, варто відзначити відсутність чітких критеріїв, на основі яких приймаються рішення щодо вибору об’єктів, які варто фінансувати. Як наслідок лобіюються проєкти на основі “хотілок”, які часто можна було б цілком профінансувати коштом місцевих бюджетів, або питання, які можна вирішити за рахунок залучення приватних інвесторів.Не сприяє попередженню “гречкосійства” й непублічна роботаКомісії з підготовки пропозицій щодо розподілу субвенції. Про відсутність вимог щодо оцінки впливу відібраних і профінансованих проєктів на вирішення соціально-економічних проблем і досягнутого економічного ефекту від їх впровадження годі й казати.

Часто популістські рішення щодо виділення коштів у рамках “депутатської” субвенції доповнюються споживацько-патерналістським підходом виборців до оцінки роботи нардепа-мажоритарника. Досі бракує розуміння, чим власне мають займатися нардепи-мажоритарники та депутати місцевих рад.Можна, звичайно, об’єднати “депутатську” та ДФРР субвенції, але виникає питання інструментів впливу депутатів-мажоритарників на вирішення важливих проблем округу, і не лише з огляду на важливість стимулів для депутатів за умов, що не завжди уряду вдається знайти потрібну кількість голосів серед парламентаріїв.

Рецептом для попередження “гречкосійських” проєктів депутатів може стати зменшення дискреції депутатів щодо визначення проєктів, які варто підтримати коштом держбюджету, та встановлення критеріїв, які б хоч якось обмежували спокуси “гречкосійства”. Можна було б встановити цінові стелі щодо підтримки проєктів, обмежити сфери реалізації проєктів, наприклад, обмежити підтримку проєктів у сфері благоустрою, чим мала би займатися влада на місцевому рівні, і не лише. Варто було б додати критерій впливу профінансованого проєкту на збільшення надходжень до місцевого бюджету і кількість створених робочих місць та доведену неможливість профінансувати проєкт за кошти приватних інвесторів. Не менш важливим критерієм має стати зазначення пропонованого проєкту у “порядку денному” народного депутата-мажоритарника та проходження процедури публічних консультацій серед жителів округу.

Однак треба бути чи принаймні намагатися бути реалістами, — навряд чи найближчим часом Кабмін піде шляхом кардинального реформування порядку обрання проєктів, які підтримуються коштом “депутатської” субвенції. І питання тут навіть не у мажоритарці, а у тому, що будь-який уряд прагнутиме мати “пряник” для партій у парламенті, і цим “пряником” передусім є можливість допомогти партіям та їх представникам на місцях виконати передвиборні обіцянки. Навіть у разі відмови від мажоритарки питаннями коштів на округи займатимуться не конкретні мажоритарники, а вже “закріплені” за певними округами депутати від політичної сили, тож, відповідно, спокуси “гречкосійства” нікуди не зникнуть, попри зміну виборчої системи.

Що треба зробити, аби реформувати “погану” “депутатську” субвенцію та уникнути спокус інвестувати державні кошти у фасадні точкові проєкти переважно у сфері благоустрою, які легко пропіарити, та у проєкти, вплив яких на створення робочих місць і наповнення місцевих бюджетів оцінити проблематично?

Три кроки на шляху до нової політичної культури оцінювання мажоритарника

У нинішній гарячий передвиборний період учергове є спокуса обіцяти все і більше за попередників. Замість чергового параду обіцянок у різних варіаціях на тему відомого більшості анекдоту про три конверти варто передусім банально зробити хоча б три кроки на шляху до більш прозорого та обґрунтованого обрання пріоритетів порядку денного для мажоритарного округу.

Крок 1, або коли депутатський лобізм є обґрунтованим

Оцінити перелік проблем та об’єктів, які зафіксовані у затверджених стратегіях регіонального розвитку, планах їх реалізації, стратегіях розвитку населених пунктів і програмах соціального та економічного розвитку, які приймаються разом із місцевими бюджетами. Переважно важливі для розвитку територій проблеми та об’єкти знаходять відображення у стратегічних документах розвитку територій. Водночас украй важливо при визначенні переліку пріоритетів оцінювати проблему з точки зору можливостей її вирішення на місцевому рівні, в тому числі залучаючи приватних інвесторів. Що більшою за масштабом, гостротою та вартістю є проблема, то більше шансів для її включення до “порядку денного” депутата-мажоритарника, і навпаки. Вартість вирішення проблеми є важливим критерієм, залучення коштів держбюджету доцільне, коли це неможливо здійснити за рахунок місцевих бюджетів і приватних інвесторів. Очевидно, що вартісні інфраструктурні проєкти переважно не можуть бути реалізовані виключно за кошти місцевих бюджетів, а вірогідність їх вирішення за приватні кошти є невисокою. Як наслідок, виникає запит на цілком обґрунтований депутатський лобізм коштів держбюджету.

Орієнтація депутата-мажоритарника на існуючий порядок денний ОДА, РДА та місцевих рад та їх виконавчих комітетів з похибкою на масштаб, гостроту та вартість проблем дасть можливість уникнути спокуси винаходити велосипед. Більш того, застосування такого підходудасть змогу забезпечити синергетичну співпрацю між депутатом-мажоритарником та органами державної влади на території виборчого округу, передусім ОДА та РДА, міськими головами та очільниками ОТГ щодо лобіювання коштів з держбюджету. Не секрет, що саме конфлікти між депутатом-мажоритарником та ОДА або міськими головами на території округу часто бувають каменем спотикання щодо визначення переліку об’єктів, на які підуть кошти “депутатської” субвенції. Аналіз уже зафіксованих об’єктів на рівні ОДА та міст має стати своєрідним дороговказом для формування власних пріоритетів “порядку денного” мажоритарника для округу. Конструктивна взаємодія та діалог на рівні зважених аргументів створюють більше шансів досягнути синергії у співпраці між депутатом-мажоритарником і регіональними органами влади й депутатами місцевих рад. Однак не все впирається у “депутатську” субвенцію.

Крок 2, або вирішення проблем через законотворчість

Наступним кроком має стати фіксування проблем, які не можуть бути вирішені без внесення відповідних змін до чинного законодавства. А це питання і сміттєзвалищ, і роздільного збору сміття, і доступу до електроенергії для бізнесу, і збільшення надходжень до місцевих бюджетів та фінансового забезпечення делегованих державою повноважень тощо. Все це власне і стане технічним завданням для законотворчої діяльності майбутнього парламентарія та його колег. Але проблеми округу, які важко вирішити без відповідних законодавчих змін, потребують фіксації у “порядку денному” депутата.

Крок 3, або вирішення проблем завдяки контрольним повноваженням

Третім важливим кроком має стати фіксування проблем, які потребують втручання народного депутата як здійснення ним контрольних повноважень. А це переважно факти бездіяльності місцевих органів влади, поліції чи судів щодо фактів, які свідчать про ознаки порушення чинного законодавства. Це й ігнорування проблем, які є важливими та гострими для жителів округу, але про які чомусь забувають або з незрозумілих причин забувають профінансувати, навіть якщо гроші у бюджеті були виділені. До таких проблем можна віднести різноманітні незаконні самочинні забудови та захоплення земельних ділянок, самозахоплення берегових смуг та обмеження доступу громадян до водойм і зелених насаджень загального користування, неготовність здійснити інвентаризацію земельних ресурсів, неготовність виділяти кошти на підготовку чи оновлення містобудівної документації і, як наслідок, перешкоди на шляху залучення приватних інвесторів, конфлікти між місцевими жителями, бізнесом і владою, незаконні вирубки лісу та намив піску, стабільне розширення меж незаконних сміттєзвалищ чи обмеження можливостей для підприємницької діяльності, або ж, навпаки, бездіяльність влади або й відверте “кришування” незаконної підприємницької діяльності, як то гральний бізнес під видом лотерей чи необліковані МАФи (малі архітектурні форми) або ТС (тимчасові споруди) без жодних дозволів або з фіктивними документами.

Після здійснення трьох кроків на шляху формування “порядку денного” нардепа-мажоритарника важливими є консультації з громадянами. Ідеально, аби сформовані порядки денні округів стали частиною передвиборних програм депутатів-мажоритарників. Однак, з огляду на вкрай стислі терміни парламентської передвиборної кампанії-2019, а також брак культури серед виборців читати програми кандидатів, альтернативою може статиприєднання до ініціативи громадян “За прозорі та обґрунтовані “порядки денні” депутатів-мажоритарників“. Саме визначення та публічне фіксування визначених пріоритетів порядку денного округу, а згодом відповідне звітування перед виборцями стануть важливим кроком до попередження “гречкосійських” проєктів з боку нардепів. Можливість для чіткого, обґрунтованого та прозорого формування фінансово-економічних (завжди потребують коштів) і нефінансових (не завжди потребують коштів) пріоритетів кандидатів у депутати-мажоритарники існує, тож цією можливістю варто скористатися, аби нарешті не лише почати рятувати рядових мажоритарників від спокус “гречкосійства” та політичної корупції, а й досягати відчутного позитивного впливу залучених держкоштів на створення робочих місць і соціально-економічний розвиток міст, сіл і селищ у межах мажоритарних округів.

Більше про ініціативи громадян “За прозорі та обґрунтовані “порядки денні” депутатів-мажоритарників” тут: https://bit.ly/2Xs08OG